Как много у Тебя стихов!
Певцов отряды златогласых,
Разнотембровье голосов,
Разновеселье дивных красок!
Не поскупился Ты для нас -
Разнообразьем форм живущих -
Доселе удивляешь глаз,
Доселе удивляешь уши!
Но можно жить, и это - жуть,
Не видя этого, не слыша,
Не разобравшись, в чем здесь суть,
Не замечая дара свыше.
Таких несчастных большинство,
Что копошась в навозной куче,
Не поднимают вверх лицо,
Чтоб осветил их солнца лучик!
Но не таким ли был и я,
Когда бы не Твоя мне милость? -
Не оторвал бы взгляд с себя,
И был всю жизнь бы несчастливым!
Слепым, глухим, всегда тупя,
Не ведающим, не знакомым:
Вот что такое это - "я" -
Тюрьма, назвать бы по другому.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Опять невзрачные вирши
Разнотембровьем без души
Специалист навозных куч
Представил солнцем из-за туч
Он взгляд к чему то пригвоздил
И от себя поворотил
А те , что в кучах, те плохи
Им не понять его стихи
И слово каждое полно
живо творением сильно
И счастьем прёт строфа строфу
\"тюрьмой\" назвать бы? - просто \"тьфу\"!
В тюрьме понять одно дано
Что не поет он , а
И рифмы спелые тасуя
И по стихам его тоскуя.
О том в \"Тюрьме\" стоит вопрос
Что не кончается навоз...
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
